Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля - порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір'я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння...
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням -
Людство сердечно запрошуєш до маєстату* довір'я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати -
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління...
Образ надкушених яблук - це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм***, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність ціни у бунтарства й невір'я.
Бог Вседержитель - не міф, не навіяне страхом повір'я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір'я!**
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно...
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно...
==========
* - повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : О доброте милосердия-2 - Людмила Солма *) Примечание:
=кафетерий (сущ. м.р.) и я это хорошо знают со школьных лет! пишу лишь потому, что мне уже некоторыми попенялось - послесловием прочтений-)))
=Справка Википедия: "Рококо; (фр. rococo, от фр. rocaille — декоративная раковина, ракушка, рокайль), реже роккоко — стиль в искусстве (в основном, в дизайне интерьеров), возникший во Франции в первой половине XVIII века (во время регентства Филиппа Орлеанского) как развитие стиля барокко. Характерными чертами рококо являются изысканность, большая декоративная нагруженность интерьеров и композиций, грациозный орнаментальный ритм, большое внимание к мифологии, эротическим ситуациям, личному комфорту. Наивысшее развитие в архитектуре стиль получил в Баварии":
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE#.D0.A1.D1.81.D1.8B.D0.BB.D0.BA.D0.B8
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BA%D0%BE
=фотоиллюстрация из Интернета с Яndex.фотки-
автор: Аленушка65
http://fotki.yandex.ru/users/alushka65/view/123472/?page=1
